Боляче думати і говорити, що між нами немає цієї енергійної, талановитої, доброї і мудрої жінки. Мова йде про Надію Романів, котра відійшла у Вічність вісім років тому в 52-річному віці. Відійшла якось так несподівано, безглуздо і раптово. Тому й не стихає біль у серці матусі, синів, братів, колег по роботі, односельчан, знайомих... Усіх, хто розуміє - вона померла, і хто відчуває - пам'ять про неї жива.
Надія Романів, поетеса з Міжгір'я, тридцять років свого життя віддала культурі та освіті. Із них 28 - Солотвинській дитячій музичній школі, де працювала викладачем музично-теоретичних дисциплін, а з 1997 року - директором цієї ж школи.
На годину-спомин «З глибини душі моєї», яка відбулася у читальному залі  центральної районної бібліотеки, зібралися її друзі, колеги по роботі, син.
Бог дав Надії Миронівні талант все побачене і почуте передавати у віршах і музиці. А ще її сім'я - взірець української родини, у якій панують любов, злагода і висока аура духовності. Про це під час заходу зі сльозами на очах говорила директор Богородчанської ДМШ Марія Пастух. Сторінки 28-річної спільної праці у Солотвинській ДМШ перегорнула її колега по роботі Наталія Шебунчак.
У спогадах підкреслювалося, що Надія Миронівна, попри свою обдарованість, завжди залишалася скромною і привітною. До неї горнулися діти, колеги, люди похилого віку, знайомі чи випадкові перехожі. У її серці знаходилося місце для кожного. З легкістю писала вірші, а за кожним її поетичним словом проглядалися щедра душа і природний розум, бажання попередити, допомогти і запобігти.
Поезію Надії Романів читала керівник народного аматорського театру районного Палацу культури Галина Магас.
Як теплий спогад про колегу звучали її ж рядки:

Ми не прощалися, просто розсталися,
Різні стежки в нашій долі прослалися.
Лиш та стежина, що в травах згубилася,
Спогадом теплим у серці лишилася.

Присутні хвилиною мовчання вшанували пам'ять про колегу.
Нехай же залишиться  пам'ять про Надію Романів добрим спогадом у серцях тих, хто її знав.