29 вересня в читальному залі центральної районної бібліотеки проведено годину  поезії "Голос епохи: Дмитро Павличко» (до 85-ліття з дня народження). Про життєвий і творчий шлях нашого сучасника, справжнього українця, патріота своєї землі  розповіли Марія Пороговська та Любов Цинюк.
Дмитро Васильович Павличко - український поет, перекладач, літературний критик, громадсько-політичний діяч, лауреат Шевченківської премії. Народився 28 вересня 1929 року у селі Стопчатові на Івано-Франківщині в багатодітній селянській родині.
Невеликі поезії Д. Павличко почав писати ще в дитинстві, а поява першої поетичної книжки „Любов і ненависть" збіглася з роком закінчення ним Львівського університету. Дошкільникам та молодшим школярам полюбилися Павличкові поезії, які друкувалися в дитячих журналах, виходили окремими книжками: „Золоторогий олень", „Дядько Дощ", „Де найкраще місце на землі?", „Обруч" та інші. У 70-ті роки вийшли ще дві збірки, які належать до кращих у творчому доробку майстра, - „Сонети подільської осені" і „Таємниця твого обличчя".
Дмитро Павличко відомий не лише як поет, але і як пісняр, публіцист, громадський діяч. Його вірші надзвичайно мелодійні, пісенні, як от: „Впали роси на покоси", „Лелеченьки", „Віконце", невмирущі, відомі на весь світ „Два кольори". Павличко-публіцист своїми статтями-сповідями, статтями-монологами, статтями-роздумами намагається відповідати на актуальні питання сьогодення, виступає як істинний поборник свободи і справедливості на рідній землі.  Його літературознавчі статті, есе, виступи з питань літератури склали три вагомі збірки «Магістралями слова» (1977), «Над глибинами» (1983) та «Біля мужнього світла» (1988). Діапазон літературознавчих праць поета досить широкий. Це й статті з історії української літератури — насамперед про Шевченка, Франка, Лесю Українку, про земляків-галичан М. Шашкевича, Ю.Федьковича, В. Стефаника, про сучасників О. Гончара, М. Рильського, А. Малишка, про молодших побратимів по перу.
Великою заслугою Д. Павличка є введення в літературне життя України творчості видатного поета-лемка, до цього у нас майже не знаного, Богдана-Ігоря Антонича, книгу якого «Пісня про незнищенність матерії» він упорядкував і видав ще 1967 року, супроводивши її ґрунтовною вступною статтею.
Утім, Павличко не обмежує рамки досліджень лише рідною літературою: його перу належать статті про Хосе Марті й Христо Ботева, про Шолом-Алейхема й Шолохова, про багатьох польських, білоруських, російських письменників.
А ще б треба сказати й про Павличка-перекладача, який увів у світ нашої духовності, нашої поезії і Хосе Марті, і Николу Вапцарова, і великого Шекспіра...
Сьогодні Павличко-письменник виступає ще в одній важливій для нашого часу іпостасі — політика, державного діяча, який пристрасно й рішуче відстоює інтереси суверенної України, її народу. І хоч державна діяльність забирає багато часу, так потрібного для творчої роботи, все ж з'являються, хоч і не дуже часто, й нові вірші поета — і ті, що «з шухляди», і щойно написані.
Присутні мали можливість переглянути книжково-ілюстративну ювілейну  виставку «Майстер слова», де представлено  поетичні збірки творів письменника „Любов і ненависть", „Ностальгія", „Сонети", „Правда кличе", „Наперсток", „Золоте ябко", його літературознавчі праці. Дослідження життя і творчості Д. Павличка висвітлюють літературознавці Р. Лубківський, С. Паламар, О. Білаш.