Леся Українка

 25.02.1871 - 1.08.1913
В українській класичній літературі ім'я Леся, Лесь, Олесь е знаковим, бо це Українка, Мартович, Олександр Олесь (подвійність імені). Але Леся одна і неповторна, з малих літ і до народження на небі.
Все її життя суцільна драма із суворою нотою трагедійності. Сміх крізь сльози. І майже постійну хворобу. Вона і Касандра в українській поезії і одержима поетичним духом творення безсмертних образів, де сама Леся і бояриня, що мучиться московством і відкидає його, щоб зберегти українську душу. А відтак ще й Мавка, вірна своєму коханню і рідній природі, а «Лісова пісня» - лебединий спів Лесі, її прощальний привіт любові Україні і світові.
Слово її вигартоване до гострої криці і її зброя супроти Зла, на захист Добра, яке Леся намагається множити, розширювати його вплив і милосердя до Господніх меж.
Леся Українка засвітила досвітні огні і присмерки імперської дійсності здалися світлішими і в повітрі повіяло надією.
Вона і нині необхідна нам і Леся приходила, приходить і приходитиме - без пафосу - до того, хто прагне безсмертя Лесиного слова. Це про себе і своє слово сказала Леся в «Давній казці».
                                       «Що за дивна сипа слова!
                                         Ворожбит якийсь, та й годі!
                                                                                                Василь Бабій