Марійка Підгірянка
 29.03.1881 - 18.05.1963
Такий    літературний    псевдонім    Марії Ленерт-Домбровської.
Іншого імені наша література не знає. Це її знаковий вимір, її незабутній образ. Марійка Підгірянка - часточка нашої літератури довоєнних часів, коли Галичина була бідним «родичем» з примусу Другої Речі Посполитої.
Бог дав галичанам Марійку Підгірянку, щоб вона засвітила свічку рідного українцеві слова. Словосівчка стійка й упевнено сяяла на престолі української мови, яка під пером Марійки Підгірянки ставала поетичним образом української душі.
Вона вчителювала, і її місія навчати маленьких дітей, давати їм життєву вудку у вигляді знань якісно поєдналися з іншою, місією поетеси.
І діти, повторюючи Марійчині слова «...українець я маленький українці тато й ненька...» вірили поетичному слову і ставали справжніми українцями, перетворювалися у воїнів української повстанської армії. Так ставали на захист української мови, матері, України, українського визначення Божої сутності через рідну церкву. А ще рідну школу, у засадах якої було достатньо Підгірянчиного потужного голосу.
І нині звучить поетичне слово Марійки Підгірянки, позбав¬лене запаху нафталіну, з ароматом настояного українського духу, який є поживою для нинішніх поколінь українців і українок, які виплекані молоком Марійчиної поезії.

                                                                                                   Василь Бабій,
                                                            лауреат обласної премії ім. М. Підгірянки