Головна » Події » ПЕРЕМОЖЦІ ПЕРШОГО ЕТАПУ ІНТЕРНЕТ-ФЕСТИВАЛЮ "НАМ ПОРА ДЛЯ УКРАЇНИ ЖИТЬ"
15:05
ПЕРЕМОЖЦІ ПЕРШОГО ЕТАПУ ІНТЕРНЕТ-ФЕСТИВАЛЮ "НАМ ПОРА ДЛЯ УКРАЇНИ ЖИТЬ"
фото ПЕРЕМОЖЦІ ПЕРШОГО ЕТАПУ ІНТЕРНЕТ-ФЕСТИВАЛЮ
На відзначення 160-річчя від дня народження українського письменника Івана Яковича Франка та року Івана Франка центральна районна бібліотека,  взявши участь в обласному інтернет-фестивалі “Нам пора для України жить”,  визначила переможницею першого етапу цього фестивалю користувача бібліотеки, постійну учасницю масових заходів в бібліотеці – Руслану Битківську, вчителя Богородчанської ЗОШ I-III ст. №2 (номінація есе).
 
                                    Дух, що тіло рве до бою
                                                     есе
Що первинне: дух чи матерія? Це запитання розділило людство на ідеалістів та матеріалістів, але не розділило, власне, дух і матерію, які волею Того, хто все знає, були стулені воєдино. Так з’явилась приречена на вічне змагання і боротьбу із собою людина – підвладне часові тіло і не обмежений вічністю дух, який дрімає в серці до якоїсь загадкової хвилі. А потім раптом будиться від печального «прощай» призахідного сонця, чи від стривоженого гулу церковного дзвону, що  розтинає груди тугою за чимось таким близьким, але забутим і замуленим, чи займається вогнем у грудях від іскри з батькової кузні…
Той вогонь надихає, просвітлює, кріпить на силі, але …спалює, бо Той, хто запалює вогонь, відмірює і час…
Раннє сирітство, дитяча відособленість аж до дивацтва, насмішки ровесників у школі, і в той же час ясність мислі, феноменальна пам’ять, надзвичайна ерудованість і неймовірна працьовитість посеред болота заздрощів, пристосуванства, лицемірства, нещирої поміркованості…
Той, хто пише людські долі, на шальках вічних терезів так щедро відміряв йому таланту, що для щастя чи бодай добробуту вже місця не залишилося, хіба ще для трьох жмутків зів’ялого листя…
...Поруч надійна подруга і соратниця, мати чотирьох його дітей, терпляча і розуміюча, яка вміла жертовно переносити з ним невдачі та нестатки…але її віддана жертовність лише обтяжувала його совість, а він  потребував…любові.
Сподіване щастя, надія на успіх декілька разів були вже так близько, але непевна галицька твань під ногами засмоктувала - і відлітали надії, як сполохані жар-птиці…
Він успішно захистив докторську дисертацію... блискуча пробна лекція у Львівському університеті, таке унікальне поєднання фраку і вишиванки, схвильовані вигуки слухачів, тріумф і … багно закулісних інтриг і доносів, в результаті яких місця за кафедрою він таки не отримав.
  Горів ідеєю, вболівав за народ свій, «замучений, розбитий», кликав до поступу.  Його слухали, та не чули…
Ось так і жив - важка праця, нестатки, перешіптування за спиною і виснажлива хвороба. Він волочив покручені руки, мов перебиті крила, в
очах – безнадія, а в душі – розпач…і лише десь на дні його серця ще жеврів вогонь батькової кузні.
…Сина ховав на позичені гроші… Дружина, його єдина опора, не витримала ударів долі – збожеволіла від розпачу, безнадії і…нелюбові.
А він вмирав… Студений, але нарешті власний будинок, борги, біль і самотність, яку час від часу розвіювали студенти і привид колишнього кохання…
Що думалось йому в той час? Може, згадував, як колись, дитиною, необачно впустив ключі у криницю на батьковому обійсті?.. Туди згодом влучила блискавка і колодязь довелось засипати…А, може, то були ключі від його щастя?
… Натовп, якому ще недавно було байдуже до трагедії одного понівеченого життя, скорботною довгою вервечкою тягнувся за його труною. Його поховано в чужому склепі… Дві жінки в чорному схилились над домовиною – Вічність і Слава…Любов проводжала його заплаканими очима з вікна свого будинку…але так і не прийшла… І по смерті був спраглий любові…
І хоча згасли останні жаринки з колись великого полум’я, поруч із завзятим Каменярем завжди відчуваєш «дух, що тіло рве до бою»…І вже немає жодного значення, що первинне… важливо лише те, що непроминуче…
 
Та, що  одесную твоєї слави
( Пам’яті Ольги Хоружинської, дружини І. Франка, присвячується )
есе
                                             То ж за дар малий, а безцінний твій,
                                                      Що, мов цвіт, скрасив шлях осінній мій,
                                                За той усміх твій не вдослід журбі
                                     Спасибі тобі! Спасибі тобі!
                                                                      Іван Франко «Моїй дружині»
Мріяла про щастя…А оскільки була особою непересічною, то потребувала не лише кохання і затишку домашнього вогнища, але прагнула бути діяльною і корисною.
Він не зачаровував вродою, але той дивний вогонь, яким горіли його очі, притягував. Прагматичні застереження родичів, які закликали її до розсудливості, не мали жодної ваги, бо серце запевняло: «Це він!»
Яку важку ношу ти вибрала, жінко!
Ти любила, а він лиш сподівався, що полюбить. Він жертвував собою заради ідеї, а ти – заради нього.
Чи боліло тебе, коли він шукав не твоїх обіймів, коли щеміло його серце жмутками зів’ялого листя не за тобою? Чи відчувала ти, жінко, що руки, які обіймали твої плечі, тужили за іншою?
…Ой як боліло!
Ти розгубила спокій. Кажуть, ти не мала життєвої рівноваги. А хіба буває рівновага без любові?
Хіба ж ти знала, що туга його серця невгамовна, що глибини його духу, з якого він добуває свої писання, не терплять порожнечі? І не заповнити ці зранені безодні нікому і ніколи… Вони висмоктували з нього здоров’я, снагу, життя… Жага…Вічна спрага любові… А натомість – байдужість і нерозуміння, ненависть і зневага  натовпу, який ще не відчував себе народом.
 Ти не могла втамувати сеї спраги, бо була надто близько, надто досяжна, а він мав серце неблизоруке.
…Він не впустив тебе до свого серця, а галицьке товариство – до свого кола. Лише ця чужа  земля відкрила перед тобою своє лоно, бо з одинаковою байдужістю звикла приймати всіх – багатих і бідних, щасливих і нещасних, коханих і спраглих любові. В її холодних обіймах більше немає болю, лише спокій…лише тиша…
Скромно тулиться твоя могила окремішньо від скали, яку він завзято лупає і по смерті.
А ти? А ти – одесную його слави… по той бік його серця…
 
 
 
 
 
 
 
Категорія: Події | Переглядів: 207 | Додав: admin | Теги: Руслана Битківська, інтернт-фестиваль Нам пора для Укра, Іван Франко | Рейтинг: 5.0/4