Головна » Події » ІВАН ФРАНКО ТА ІВАНИКІВКА
14:16
ІВАН ФРАНКО ТА ІВАНИКІВКА
фото ІВАН ФРАНКО ТА ІВАНИКІВКА

ІВАН ФРАНКО ТА ІВАНИКІВКА
Іван Франко був не лише Каменярем на шляху нашого поступу, цей син сільського коваля був ще й Ковалем кращої долі народу. Словом, не молотом, виковував її грімко, справно і влучно, не зважаючи ні на що і ні на кого.
Франко-Каменяр, Франко-Коваль, Франко-Мойсей - чимало таких прізвиськ можна йому давати. Але на славній іваниківській землі Іван Франко був просто закоханим чоловіком. Саме кохання приводило його в наше село впродовж двох років.
"Несміла, як лілея біла,
З зітхання й мрій уткана
                                із обнов
Сріблястих, мов метелик
                                підлетіла.
Купав її в рожевих блисках май,
 На пурпуровій хмарці вранці сіла
І бачила довкола рай і рай..."
- писав Іван Франко про Ольгу Рошкевич, сестру свого товариша Ярослава Рошкевича. То було кохання з першого погляду і до... останнього подиху. Він присвятив Ользі свою першу збірку "Баляди і разкази".
Батько Ольги парох Михайло Рошкевич (деспотичний чоловік) благословив їх на шлюб і Ольга та Іван стали щасливими нареченими. Але безпідставний арешт І. Франка у 1877 році став безповоротною точкою в їх стосунках. Справа в тому, цю в будинку отця Рошкевича провели обшук, намагаючись знайти соціалістичні твори І. Франка, що було нечуваним соромом для священика. Він вимагав, аби Франко звільнив Ольгу від даного слова, що стане його дружиною. Отець переконував дочку, що її наречений ніколи не працюватиме на університетській кафедрі і тому заборонив їм спілкуватися і бачитися. Але хіба вітер можна спинити, хіба серцю можна наказати?
Закохані знаходили способи таємно зустрічатися, передавали через знайомих листи або книги, де Франко підкреслював лише окремі букви, а Ольга до півночі складала з них послання від коханого.
Щоб уникнути постійного гніву, ганьби і докорів батька, дівчина покинула рідний дім і приїхала гостювати до Іваниківки коло Станіславова, де її вуйко о. Іван Руденській (тепер спочиває на місцевому цвинтарі) був парохом. Писав Франко до Іваниківки цілком свобідно, без жодних перешкод. Після звільнення з дев‘ятимісячного ув'язнення Іван прибув до Лолина і, довідавшись, що Ольги нема вдома, рушив пішки в далеку дорогу. Уявіть собі, де глибини Долинського району, і де наша Іваниківка, але для справжньої любові нема перешкод.
Гарна подорож! Уже третій день Іван в дорозі, але на душі так радісно, що йде і співає. Яка то була зустріч! Так, в Іваниківці Іван Франко був щасливим. Оті короткі миті щастя, яких, як виявилося, в долі письменника було ой як не багато. Впродовж 1877-79 років Франко не раз бував в Іваниківці, навідуючи Ольгу. Збереглися перекази старожилів села, які розповідали, що бачили, як золотоволосий письменник прогулювався з Ольгою садом або сільською дорогою.
Але отець Рошкевич був похитним і змусив Ольгу до шлюбу з Озаркевичем, добрим знайомим Франка. Побачивши весь трагізм ситуації, Іван Франко сам підштовхнув кохану Ольгу до цього, як вона вважала, фіктивного шлюбу. Рішучість наступила після одержання такого листа: "Моя доля - вітер в полі. Не можу Тебе з собою взяти", - написав Ользі Іван.
У день весілля Ольги з Озаркевичем в Івана Франка стався крововилив...
Вони не переставали спілкува-тися іще протягом багатьох років. Франко приїжджав неодноразово до них у гості. І тільки після того останнього їхнього танцю в Коломиї на балу, де Ольга та Іван кружляли в парі, настала крапка в їх стосунках. її шлюб перестав бути фіктивним. В Ольги народився син, якого назвали на честь Франка - Іваном.
"Я кажу Вам по совісті, що я любив її, як тільки я спосібний любити", - писав Франко М. Павлику.
Перед смертю він неодноразово переказував Ользі прийти і навідати його, хворого і прикутого до ліжка. За іронією долі вони жили на одній вулиці у Львові. Ольга не прийшла...
Усі листи Франка, свій найцінніший скарб, Ольга Рошкевич заповіла покласти їй в труну.
Так. Ти одна моя
                   правдивая любов.
 Та, що не суджено в житті
                      їй вдовольниться,
Ти найтайніший той порив,
                        що бурить кров,
Підносить грудь, та ба-
                  ніколи не сповниться.
                                                       Надія ПАВЛИКІВСЬКА,
                                        завідуюча бібліотекою-філією с. Іваниківка

 

Категорія: Події | Переглядів: 359 | Додав: admin | Рейтинг: 5.0/2