Головна » Події » ЧИ МАТИМУТЬ ОБ'ЄДНАНІ ГРОМАДИ СВОЇ БІБЛІОТЕКИ?
09:00
ЧИ МАТИМУТЬ ОБ'ЄДНАНІ ГРОМАДИ СВОЇ БІБЛІОТЕКИ?
фото ЧИ МАТИМУТЬ ОБ'ЄДНАНІ ГРОМАДИ СВОЇ БІБЛІОТЕКИ?

                               Тривожний ЛИСТ
Чи матимуть об'єднані громади свої бібліотеки?
В Єрусалимі є своєрідний храм книги, де зберігаються книжкові скарби Ізраїлю. В кожній країні є своя національна бібліотека, яка містить найкращі книги своїх і зарубіжних письменників. Україна теж має давню бібліотечну історію. Хто не чув про книгозбірню князя Ярослава Мудрого, яку досі не можуть знайти. Нині бібліотека є в кожному обласному центрі, райцентрі, у великому чи малому селі, в кожній освітній установі.
Певна річ, нині розуміємо, що вже нема того читання, що було ще кілька десятиліть тому. Причини всім відомі... Таня Малярчук у романі «Забуття», який нагороджено премією «Бі-Бі-СІ», від імені своєї героїні розповідає, як перечитала чи не всі книжки у найближчих від неї бібліотеках.
Це нагадало мені моє читацьке дитинство. В моєму селі Серафинцях було три бібліотеки: дві сільські і одна шкільна. Я брав книжки в усіх трьох, а ще ходив пішки до Городенки випозичати книжки у дитячій читальні. Окрім цього, наш класний керівник Мирослав Лучицький приносив до класу книжки з городенківської бібліотеки. Так само це робила інша вчителька, Світлана Миколаївна.
Отож до чого ця вся бесіда? У народі ходять тривожні розмови про скорочення кількості бібліотек у процесі нинішньої т. зв. децентралізації районів. Починають вже залякувати сільських бібліотекарок і рубати «по-будьоновськи» з плеча: закрити ці нікому не потрібні бібліотеки!
А що натомість? Відкрити там ще одну точку для пива та інших спиртних напоїв?
 Нова Українська держава небагато зробила для розвитку своєї культури. Визнати, одначе, треба, що, незважаючи на важкі 90-ті, нелегкі чи ще гірші нинішні часи, бібліотеки збереглися, а їх працівники отримали чималий доважок до своїх скромних зарплат.
Не з чуток знаю про роботу бібліотекарів. Знаю не зле про їхню бібліотечно-просвітницьку працю, просування, пропагування книжки серед читачів. І це починаючи від директора обласної наукової бібліотеки Людмили Бабій, яка, як кажуть, контролює процес в області. Так само знаю, як працює ЦБС (центральна бібліотечна система) в Богородчанах, де директором Марія Краховська. Робота цілеспрямована і творча, із професіональним підходом. На зустрічах і презентаціях у бібліотеках вони разом із письменниками дружно привертають читацький інтерес до книжки.
У селі переважно є дві бібліотеки: сільська і шкільна. Не ідеалізую: не всі зараз із любов'ю ставляться до книжки, з читанням є серйозні проблеми. Але про це іншим разом. Так чи інакше, та головним книжковим осередком в селі була і залишається бібліотека. Активні бібліотекарі проводять у бібліотеці різноманітні заходи з популяризації книжок, імен тих чи інших письменників, відзначення літературних дат, презентацій книжок.
Подібне до цього я спостерігаю в хмелівській сільській бібліотеці, де завідувачем Галина Міщук. Був на непоодиноких заходах у цій бібліотеці. В них брали участь і учні місцевої школи. Бібліотекар не цурається школи, приходить на свята книжки, друкованого слова, яке проводить шкільний бібліотекар Надія Романів. Звичайно, хмелівська школа має начеб особливий статус, адже тут побувало на зустрічах з читачами... 18 членів Національної спілки письменників України. Ніщо особливо не вадить проводити аналогічні зустрічі з письменниками іншим бібліотекам, освітнім закладам.
Бібліотеки у селі виконують ще одну функцію. їхні працівники йдуть з книжками і до самотніх –  почасти це немічні пенсіонери чи інваліди  – пропонують, обмінюють. Заберіть нині бібліотеку із села, і відразу його культурна верства відчує відсутність чогось важливого, наче появляється така собі чорна духовна діра. Ми вже й так багато чого втратили за роки незалежності в сфері культури, то тепер бракує ще продовжувати її знищення.
Розпочалася децентралізація, утворюють нові територіальні громади, і пішли-поїхали розмови про можливість недофінансування бібліотек із можливим їх закриттям. Немудрі і шкідливі перспективи. Не аж так багато витрачають на утримання бібліотек, то дещиця в бюджеті і «погоди» в ньому не зробить.
Що з того, що заіснують нові громадські утворення, а бібліотеки, школи із села щезнуть, і воно буде приречене на поступову деградацію. Звичайно, якщо в школі п'ятеро дітей, то тут є проблема фінансування. Але якщо 50-60, то про що розмови? Яке закриття шкіл другого ступеня? Коли в селі 500-700 жителів, то як можна ставити хрест на бібліотеках? Це моральний і культурний злочин.
Громада за всяких розкладів має стояти на своєму: школі, бібліотеці, будинку культури в селі обов'язково бути. Інакше навіщо весь цей шарварок? Без освіти і культури ми не збудуємо в себе ні Європу, ні пів-Європи.
Якщо ми вже будуємо громадянське суспільство, створюємо інакші громадські інституції, то, нарешті, і на культуру має припадати істотна частка бюджету, а не його рештки.
Англійські вчені дослідили, що читання книжок продовжує життя на чотири роки. Отож читаймо, живімо довше, не забуваймо дорогу до сільського храму книги – бібліотеки.
                                                                                                  Василь БАБІЙ,
                                                      Заступник голови обласної організації НСПУ,
                                                                    «Галичина» 4 квітня 2017 року, С.5
 

Категорія: Події | Переглядів: 173 | Додав: admin | Рейтинг: 5.0/2