Головна » Події » НА ОБЛАСНИЙ ІНТЕРНЕТ-ФЕСТИВАЛЬ "НАЦІОНАЛЬНО-ПАТРІОТИЧНІ ПЕРЕДЗВОНИ"
18:33
НА ОБЛАСНИЙ ІНТЕРНЕТ-ФЕСТИВАЛЬ "НАЦІОНАЛЬНО-ПАТРІОТИЧНІ ПЕРЕДЗВОНИ"
фото НА ОБЛАСНИЙ ІНТЕРНЕТ-ФЕСТИВАЛЬ

ГЕРОЇ НЕ ВМИРАЮТЬ
О, Господи, помилуй і прости
За той нестримний розрух і руїну,
Допоможи нам єдність зберегти
І врятувати рідну Україну.

І наш нестерпний біль перенести…
Не призведи минуле повторити,
Не дай нам знову шляхом тим пройти,
Що кров’ю і сльозами був политий.

Це тут Небесна сотня полягла,
І без вагання, й не заради слави,
А на Майдан їх мужність привела
І віра в розквіт вільної держави.

Небесна сотня!.. Стільки в цих словах
Скорботи й смутку, горя і розпуки,
Бо обірвався їх життєвий шлях –
Прийшла пора довічної розлуки.

То України дочки і сини –
Вони вели і звали за собою
І свій народ не зрадили вони –
Загинули в борні на полі бою.

Хай Бог простить – ми їх не вберегли,
І люди ще зневірені страждають,
І на могилах тих, що полягли,
Дружини, діти, матері ридають.

Ще серце мліє від болючих ран,
Що ятрять душу і не заживають…
Вклонімось тим, хто пережив Майдан,
Безсмертя й слава тим, що спочивають.

Небесна сотня!.. Хоч спливає час,
Їх імена й тепер нас надихають,
Вони назавжди будуть серед нас,
Вони живі – Герої не вмирають!

Зронила листя під вікном калина
Зронила листя під вікном калина,
А на роздоллі – весняний розмай,
Благословляла мати свого сина
В дорогу, що лягла в немирний край.

На серці в неї смуток і тривога,
І сльози на заплаканих очах,
Й молитва щира – ласкою до Бога –
На материнських трепетних устах.

Бо син – в тяжкій борні за Батьківщину,
Він став грудьми в нерівному бою
За рідний край, за чарівну калину,
За волю і нескореність свою.

Зронила листя під вікном калина,
Уже прийшла й засніжена зима,
А мати жде, все виглядає сина,
Але від нього й вісточки нема.

Вона з жалю сумує без упину –
Чи ще пригорне сина, як колись…
І в сподіванні все голосить: «Сину!
Як ти живий – благаю, одзовись.

Я стерплю все – журбу й безсонні ночі,
Що на кавні життя переплелись,
І біль розлуки, й виплакані очі –
Лише живим додому повернись».

Хіба у тому синова провина,
Що в матері так рано сивина?
Невже для нього одцвіла калина,
А їй життя скалічила війна?

Та мати вже не тужить, не ридає,
Бо вірить – син із безвісті прийде,
Вона його і досі виглядає –
І мріє, і надіється, і жде…


 

Категорія: Події | Переглядів: 23 | Додав: admin | Рейтинг: 0.0/0