Головна » Події » ВІЧНІСТЬ МУЗИКИ ВОЛОДИМИРА ІВАСЮКА
20:58
ВІЧНІСТЬ МУЗИКИ ВОЛОДИМИРА ІВАСЮКА
фото ВІЧНІСТЬ МУЗИКИ ВОЛОДИМИРА ІВАСЮКА

У читальному залі центральної районної бібліотеки ім. М.Яцківа діє книжково-ілюстративна виставка "Вічність музики Володимира Івасюка", присвячена 70-річчю від дня народження.     
Володимир Івасюк народився 4 березня 1949 р. у Кіцмані Чернівецької області в сім'ї вчителів Михайла та Софії Івасюків.
Авторові 107 пісень, музики до кількох театральних вистав, 53 інструментальних творів, п’єс для скрипки й фортепіано, варіацій для камерного оркестру доля відвела земний шлях всього в 30 років. Але ті роки були напрочуд змістовні, осяяні мрією про добро й красу на землі», – писав у повісті «Монолог перед обличчям сина» його батько Михайло Івасюк. 
«У житті Володя мав щастя від творчості і від того, що зла нікому не чинив, нікому не заздрив і невтомно працював для своєї доби і рідного народу, що дав йому сили бути виразником почуттів і дум свого покоління».
Окрім цього, він професійний медик, скрипаль, чудово грав на фортепіано, віолончелі, гітарі, майстерно виконував свої пісні. Відомий як музикант, Івасюк був і неординарним живописцем. Талант Володимира помітили, коли хлопцю було 10 років. Про нього тоді вже говорили у рідному місті Кіцмань. У 15 про нього почули Чернівці, в 20 років - говорила вже вся Україна. Його пісні відомі не лише в Україні. "Червона рута" була визнана найкращою піснею 1971 року, а "Водограй" - 1972. Володимир Івасюк, окрім музики і поезії, мав ще й хист до малювання. У його особовому фонді зберігається кількадесят малюнків різних років - переважно шкільних і студентських. Це виконані олівцем або акварельними фарбами натюрморти, пейзажі, портрети видатних людей, автопортрет, шаржі і карикатури. Івасюк був не просто музикантом, він був патріотом України. Своїми піснями він відроджував любов українців до української культури та намагався протистояти пропагандистській ідеї одного великого "радянського народу". З Чернівецького медичного університету видатного українця відрахували не через те, що погано вчився, а через вчинок, який виказує справжнього Івасюка. Він у 1966 році у своїй рідній Кіцмані був серед тих, хто скинув із п’єдесталу пам’ятник Леніну.
Ставши популярним у всьому Радянському Союзі, він завзято відмовлявся писати музику до російських текстів, говорячи, що він український композитор. Те, що молодий музикант був авторитетом для українців, знала і радянська влада. Тож, коли у 1979 році радянська преса була переповнена хвалебних од Росії, присвячених святкуванню 325-річчя Переяславської угоди, а українські послужливі віршотворці писали: "Слава! Тебе прославляємо, рідна Росіє, за правду твою, за вірність твою, за братерську любов!", Івасюку пропонували створювати музику на ці вірші. Влада очікувала, що Володимир, як і інші, віддасть данину Москві, адже він, улюблений композитор України, міг, як ніхто інший, вплинути "ідеологічно". Але Івасюк був безкомпромісним. Він так нічого й не написав для прославлення горезвісного "возз'єднання". Замість того взявся за створення опери козацької доби. Це було того ж року, коли Володимир Івасюк помер. Офіційна версія, в яку ніхто не вірить і яка дає багато підстав для сумнівів, - самогубство. Однак чимало фактів вказують на те, що молодий талановитий музикант пішов з життя не сам.
18 травня 1979 року його тіло було знайдене повішеним у Брюховицькому лісі під Львовом. Між датою зникнення й датою смерті Івасюка є загадковий проміжок часу. 24 квітня 1979 року Володимир пішов зранку на заняття в консерваторію. Близько 13.00 повернувся додому, взяв якісь ноти й знову пішов, сказавши, що буде через годину. Володимира знайшли тільки 18 травня 1979 року: однак не міліція, а випадковий солдат, що, наткнувся в лісі на напіввисячий-напівстоячий труп людини.
На похорон Володимира Івасюка прийшли більше десяти тисяч чоловік. Труну несли на руках до самого цвинтаря. Похорони композитора перетворилися на справжню демонстрацію. На могилі були гори квітів і вінків, які міліція викинула в цей же день, а наступного - люди принесли їх іще більше. І так тривало протягом місяця. Це було свого роду актом громадянської непокори.
А  тепер довічна адреса: Львів, Личаківський цвинтар. Хто буває там, обов’язково підходить до пам’ятника: спершись на рояль стоїть юнак, трохи нижче – напис: Володимир Івасюк 1949 –1979. Дві дати, між якими риска, довжиною у тридцять років. А десь із глибини пам’яті виринає образ карпатського легіня з довірливим поглядом блакитних очей, таких глибоких і чистих, як високе небо Буковинське.
Володимир Івасюк понад усе любив життя. Він завжди стверджував, яке воно прекрасне. І був переконаний,  що  „світ створений для того, аби в ньому лунала музика добра, слово миру, злагоди між людьми”. Його поезія спонукає кожного зупинитись і замилуватися красою навколишнього світу і задуматися , як живемо й чи так живемо...
 

Категорія: Події | Переглядів: 20 | Додав: admin | Рейтинг: 5.0/2