На абонементі центральної районної бібліотеки ім.М.Яцківа діє книжкова виставка «Засновниця жіночого руху в Галичині»(до 165-річчя від дня народження Наталії Кобринської).
Наталя Кобринська - українська  письменниця, публіцист, видавець і громадський діяч. Зачинателька жіночого руху в Галичині.
Наталія Кобринська (дівоче прізвище Озаркевич) народилася  8 червня 1855 року в селі Белелуя на Івано-Франківщині. Освіту здобула вдома. Батько допоміг їй вивчити українську, російську, польську, німецьку та французьку мови. Вийшла заміж за Теофіла Кобринського – піаніста, співака і композитора.
Після раптової смерті чоловіка 1882 року Наталя Кобринська поїхала з батьком до Відня, де він працював послом Державної ради. Тут вона розпочала свою літературну діяльність. Перше оповідання  Кобринської «Пані Шумінська» вийшло у 1883 році.
Повернувшись до Галичини (жила в Белелуї, Станіславі, Болехові, Львові), Кобринська продовжила письменницьку працю. Підготувала й видала власним коштом у червні 1887 року альманах «Перший вінок» – антологію жіночої творчості. На сторінках альманаху були вміщені прозові, поетичні та публіцистичні твори сімнадцяти жінок-письменниць з усієї  України.
Наталя Кобринська організувала видавництво «Жіноча бібліотека» й випустила три книги альманаху «Наша доля». 1912 року вона відновила діяльність «Жіночої бібліотеки», першим випуском якої став переклад чеської письменниці Кароліни Свєтли «З наших боїв і змагань».
1918 року Н.Кобринська підготувала збірку «Воєнні новели», до якої ввійшли твори «Кінь», «На цвинтарі», «Брати», «Свічка горить», «Полишений» та досі не знайдені «Тіні», «Лист», «Чи случай», «З-під гуку гармат».
Останні роки життя Наталія Кобринська провела в голоді та злиднях. Повертаючись зі Львова, письменниця в дорозі заразилася тифом й померла 22 січня 1920 року. Похована в місті Болехів на Івано-Франківщині.
Тож, запрошуємо до перегляду та ознайомлення з творчістю української письменниці  Наталії Кобринської.