Культурно-мистецька акція «Безцінні скарби мистецьких надбань: з минулого  у сьогодення» завершилася. Вона стартувала у Богородчанській громаді в червні 2024 року, а заключним акордом стала презентація селища Богородчани.
Матеріал, який представили працівники Палацу культури, надто об'ємний для газетної публікації, тож спробуємо подати найважливіші, найголовніші віхи з історико-культурного життя центрального поселення громади.
Назва містечка сягає своїм корінням у прадавні часи і пов'язана з образом Божої Матері–Покровительки та Захисниці. Історія міста Богородиці тісно переплетена з подіями, які формували духовну і національну ідентичність нашого народу. Перша письмова згадка про Богородчани належить до 1441 року. В ній йдеться про те, що власником містечка був Ян з Бучача. В другій половині XV століття ним володіли магнати Потоцькі. У 1631 році Богород-чани отримали статус міста. У другій половині XVIII століття поселення залишалось дрібним містечком: 1786 року тут було 314 будинків і 1 134 жителі.
Після реформи 1848 року в Богородчанах з'являються перші підприємства – до 1870 року містечко мало невелику броварню, ґуральню, деревообробну майстерню. У роки Першої світової війни на цій території точилися жорстокі бої між австро-угорськими і російськими військами. У Богородчанах загинуло близько 50 жителів, зруйновано промислові підприємства, спалено багато будинків. У селищі і його околицях лютувала епідемія тифу й холери.
У 20-ті та 30-ті роки XX століття другим людним місцем після церкви був Богородчанський Народний дім, що притягував до себе людей різного вікового складу. Основну частину приміщення займав глядацький зал із сценою та гардеробною. Тут була також канцелярія директора, там же знаходилась бібліотека «Просвіти». Можна було почитати українські періодичні видання «Дідо», «Свобода», «Неділя», «Новий час», «Комар».
З великим задоволенням ходили богородчанці до Народного дому на концерти і вистави драматичного гуртка. Режисером-постановником і виконавцем провідних ролей був Осип Комарницький, який сам малював декорації до вистав. В літній час Народний дім був місцем збору молодіжної організації «Луг», а після її заборони – «Доросту», «Пласту», «Січі», «Сокола».
З приходом других «совєтів» (1944 р.) у Богородчанах на місці колишнього замку Катерини Потоцької почав діяти Будинок культури. Директорами в різні періоди були: Іван Гаврилко, Михайло Шлегора, Михайло Лелик, Зіновій Клебан, Василь Краховський, Василь Бурак та Володимир Канюк. Головною окрасою і справжньою гордістю Будинку культури був ансамбль пісні і танцю, який об'єднав у собі найкращі творчі колективи.
У 1997 році, в першу річницю Конституції України, свої двері урочисто відчинив Богородчанський районний Палац культури. Відтоді цей заклад став осередком творчого життя на Богородчанщині, де завжди панує атмосфера натхнення, креативу та високого мистецтва. У різні періоди ди-ректорами осередку культури були Володимир Петришин, Михайло Панько та Василь Ковальчук. Нині на цій посаді – заслужений артист України Ярослав Крайник.
Справжнім святом єднання української родини, святинею людського духу і скарбницею людських почуттів став обласний фестиваль сімейної та родинної творчості «Родинні скарби Прикарпаття», заснований народним аматорським родинним вокальним ансамблем «Вишиванка» Палацу культури. Перший фестиваль відбувся у травні 2002 року. Відтоді у Богородчанах він проводився вже вісім разів, останній з яких – у червні 2024 року. Почесними гостями фестивалю в різний час були співачка Наталія Май, дует «Писанка» із Чернівців, дует «Лебеді кохання», заслужений журналіст України Богдан Кучер.
Великим кроком у відродженні та збагаченні мистецьких надбань наших предків стала культурно-мистецька акція «Мистецтво одного села». Акція тривала 2 роки і охопила усі 36 населених пунктів Богородчанського району. Два роки наполегливої праці увінчалися створенням відеофільмів та виданням книги «Богородчанщина мистецька» (2009 р).
Всеукраїнський фестиваль естрадного мистецтва «Дзвони Прикарпаття» заснований місцевим поетом-композито-ром Володимиром Куртяком і співачкою Світланою Весною. В різні роки фестиваль очолювали народні артисти України Дмитро Гнатюк, Мар'ян Гаденко, Павло Дворський, Ніна Матвієнко, Вадим Крищенко. Ще однією знаковою подією для Богородчан був обласний фольклорний фестиваль «Бойківська ватра».
Величним дарунком 19-ій річниці Незалежності України став Рушник єдності району довжиною у 20 метрів, виготовлений вишивальницями краю. Через шість років до головного свята країни богородчанці презентують культурно-мистецьку акцію «Славна скриня мистецького роду».
Гордістю кожного закладу культури завжди були і будуть народні аматорські колективи, які своєю творчістю зберігають, розвивають і популяризують національні традиції, мистецтво та культуру.
Народний аматорський хор «Карпатські джерела» Богородчанського Палацу культури створено в 1977 році. В різний час хором керували Іван Попадюк, Оксана Олексин, Василь Лукач, Василь Стефанюк, Роман Лапко. З 1999 року керівником колективу є заслужений працівник культури України Володимир Канюк.
Народний аматорський оркестр народних інструментів «Візерунок» створений з ініціативи талановитого скрипаля-віртуоза Василя Стефанюка. Колектив у 1993 році дав 38 концертів у Канаді, гаряче аплодували їм у Румунії та Польщі. Керівниками «Візерунку» в різні періоди були Богдан Ровенко, Петро Йосипенко та Ольга Карабінович. З 2009 року оркестром керує талановитий сопілкар, інструменталіст-віртуоз Петро Яремчук. У день презентації «Візерунок» подарував присутнім своє мистецтво.
Гордістю Богородчан є народний аматорський театр танцю «Майстерня почуттів». Засновником і керівником тоді ще танцювального колективу «Бистриця» був Дмитро Стасюк. У 2006 році ансамбль очолила творча та енергійна, талановита і неординарна Богдана Макар. У 2019 році за ре-комендаціями провідних хореографів України щодо глибини філософських танцювальних постановок назву було змінено на «Майстерня почуттів». На сьогодні колектив знаний не тільки в Україні, а й Польщі, Хорватії та Італії.
Народний аматорський театр Палацу культури звання «народний» отримав у 1991 році. До цього часу він функціонував як драматичний колектив, яким керував Василь Волочій. У 2001 році керівником театру стала Галина Магас. Найбільшим досягненням колективу є музична вистава за однойменною поемою І. Франка «Мойсей», релігійна містерія «Хресна дорога», літературно-музичні композиції «Сповіді розстріляних думок», «Любов, що розійшлася сном», трагічна вистава-реквієм «Небесна Сотня, яку театрали представили на найвищу обласну театральну премію ім. Віталія Смоляка.
Зразковий вокальний ансамбль «Підгірянка» від початку (1985 р.) очолювала заслужений працівник культури України Марія Пастух. Під її керівництвом ансамблю гаряче аплодували глядацькі зали України, Польщі, Чехії, Франції, Німеччини, Сполучених Штатів Америки.
Сімейний вокальний ансамбль «Вишиванка» свою творчу діяльність розпочав у 1994 році, через десять років колективу присвоєно почесне звання «народний аматорський». Ансамбль «Вишиванка» неодноразово дарував свою творчість в новорічно-різдвяні свята Президентам України. Незмінними учасниками й основою колективу є Галина та Володимир Канюки – заслужені працівники культури України, і їхні талановиті дочки –  прикарпатські співачки Тетяна Бариляк «ВАРVА» та заслужена артистка України Світлана Весна.
Народний аматорський фольклорний ансамбль «Ми українці» створений у 2008 році. Учасниками колективу стали державні службовці та представники органів місцевого самоврядування. Керівниками колективу були Галина Канюк та Наталія Помазан. Останні чотири роки його очолює Тетяна Бариляк, яка є автором та виконавицею пісні про Богородчани «В обіймах Богородиці». Тетяна внесла у діяльність колективу не лише нові ідеї, а й оновлений склад та нову назву –  «Барвисток».
Фольклорний гурт «Мажор» створений у 2005 році. Його заснувала група молодих людей Богородчанського району, а об'єднала їх в один колектив тодішній художній керівник Палацу культури Світлана Панько. З 2008 року колектив носить звання «народний». У 2022 році долучився до організації та проведення Міжнародного фестивалю «Коляда в Карпатах» у Польщі. У 2023 році керівником стала колишня його учасниця Христина Зейналян, яка змінила назву гурту на «Лелітка».
В 1961 році в смт. Богородчани було відкрито музичну студію, організатором якої став Юрій Канака (баяніст за спеціальністю, композитор, автор популярних пісень на вірші С. Пушика, Я. Дорошенка, Т.Мельничука, Я.Яроша та місцевих авторів – Р. Шебунчака, В. Іванюка, В. Петришина, І. Гаврилка). Через три роки студію перейменовано на філіал Івано-Франківської дитячої музичної школи № 1. А у 1966 році офіційно відкрито Богородчанську дитячу музичну школу, в якій навчався 51 учень. В даний час у школі навчається 212 учнів. Працюють такі відділи: фортепіанний, струнно-смичковий, народно-духовий (бандура, цимбали, гітара, баян, акордеон, сопілка, саксофон), відділ музично-теоретичних дисциплін.
Надзвичайними особистостями у розвитку музичного мистецтва стали майстри з виготовлення музичних інструментів – Іван Дутчак (цимбали), робота якого у 2001 році на 11 світовому конгресі цимбалістів у м. Львові зайняла почесне 2-ге місце, поступившись тільки інструменту всесвітньовідомої фірми «Богак», та Петро Костюк (скрипка), триразовий лауреат Всеукраїнських конкурсів скрипкових майстрів-художників (1988, 1993, 2003 років).
Про містечко Богородчани маємо багато історичних розвідок, воно оспіване у піснях. Його історію досліджували Іван Тацяк та Микола Дмитрів, а найбільше матеріалів зафіксовано у книжках Василя Романюка. Поезія Івана Гаврилка вже багато років знайома жителям селища, а поетичні рядки з вірша «Вулицями ідуть Богородчанки», покладені на музику Юрієм Канакою, торкаються серця багатьох поколінь.
Також великий вклад у популяризацію Богородчан внесли письменник Василь Бабій, а також Йосип Полюк, Василь Добрянський, Руслана Битків-ська, Оксана Вербовська, Надія Порада, Марія Сем'янів, Володимир Сеньковський, Роман Пилипів, Василь Григорук, Галина Кочкодан. Глибоко вивчають історію кандидати історичних наук Віра Кочкодан та Андрій Гуменяк.
У Богородчанах здавна була поширена традиція витинання на білій тканині. Ця техніка рукоділля по-місцевому називалася гафтування, у професійних колах відома як вишивка «Рішельє». До 2018 року вишивкою професійно займалася Галина Яворська. Її роботи та майстрині Віри Мартинець були представлені на виставці.
У радянський період серед  інших ремесел у Богородчанах були поширені: шевство (на виставці можна було побачити інструменти Михайла Вірстюка, шевця у третьому поколінні, за допомогою яких шили взуття майже у кожній хаті, до сьогодні у Богородчанах цим професійно займається Богдан Крицун); гончарство (сім'я Петрашів, які жили під Саджавською горою); кравецтво; кушнірство (Кочкодан Василь, Концур Михайло). 
Боднарство – це давнє ремесло, яке стало невід'ємною частиною Богородчан. Сьогодні цю традицію продовжує товариство з обмеженою відповідальністю «Олпол» під керівництвом Яреми Поворозника та Рейдера Паскаля. Вони виготовляють та реалізують на експорт бочки по цілому світу.
Надзвичайно талановитою є родина Гусаків. Вони займалися дизайном та декоруванням інтер'єрів, де кожен виконував у цьому процесі свою ділянку роботи: мама Людмила (на жаль, уже покійна) розробляла проекти інтер'єру, авторські меблі, елементи художньої ковки, текстиль, вітражі, а тато Ярослав та син Андрій втілювали ці розробки та ідеї на практиці. У доробку Світлани Балух-Гусак – картини, намальовані на полотні, текстильні подушки, живопис, графіка, моделювання одягу, ілюстрування книг.
Випускник Косівського інституту декоративно-прикладного мистецтва Олександр Дутка вражає своїми роботами з металу. Після початку повномасштабного вторгнення почав займатися виготовленням їжаків з арматури, буржуйок, багажників на військові авто та інші. Тоді ж Олександр виготовив зменшену модель танка, потім –  коня, якого одягнув в гільзи. Ці роботи він передав волонтерам, які успішно реалізували їх на благодійних аукціонах. Впродовж останніх чотирьох місяців роботи майстра можна було переглянути на виставці у фортечній галереї «Бастіон» м. Івано-Франківськ.
Ірина Гуцман серйозно зайнялася вишивкою близько 20 років тому. Створює картини, вишиває сорочки, подушки, прикраси та аксесуари. 4 роки тому почала творити вишиті ялинкові прикраси, які розігрує на підтримку ЗСУ, зібравши таким чином більше 100 тисяч гривень. Географія поширення її виробів –  Польща, Англія, Німеччина, Голландія, Канада, США.
Художник-постановник Палацу культури Тетяна Гринишин серйозно захопилася вишивкою близько 10 років тому. Тетяна створює картини, новорічні прикраси, прикладну вишивку та сорочки, вишиті хрестиком, цікавиться традиційною українською вишивкою, зокрема старовинними техніками.
Вражають глибинним змістом і майстерним виконанням пейзажі лікаря-травматолога Богородчанської центральної лікарні Ігоря Павлюка. Рука художника змальовує усе настільки професійно, що зображена на картинах природа немов дихає, шумить, дзвенить, кличе до себе.
Джерелом натхнення, можливістю передати красу навколишнього світу стало малювання і для Любомира Долгеровова.
Жити, творити сьогодення і завтрашній день Богородчан ми можемо завдяки гідним синам і дочкам України, зокрема, воїнам-богородчанцям, які стояли і стоять на захисті незалежності та суверенітету нашої держави. Учасники презентації вшанували хвилиною мовчання тих, хто віддав своє життя заради майбутнього України.
                                                                                                Михайло ЗАХАРЧУК,
                                                 «Слово народу», 13 лютого 2025 року, №5-6, С.4-5